Вступ
Мова Т.Г.Шевченка – такий же своєрідний феномен в історії національної культури українців, яким була мова Данте для італійців, Мольєра для французів, Пушкіна для росіян чи мова Міцкевича для поляків. Це був той каталізатор, який прискорив процес утворення нової української літературної мови. У творах Шевченка різні струмені уснорозмовної й писемної української мови, злившись воєдино, створили українську літературну мову, таку ж багату на форми вираження, як і інші мови слов’янства і всього світу. Як образно сказав академік І.К.Білодід, "його, Шевченковим, словом український народ показав світові свою прекрасну, нев’янучу мову, з якої хижаки не випили й за багато століть «живущої крові», свою багату мову – засіб виразу дум і прагнень народу і джерело його втіхи і радощів. ” [1, 5]
Вироблення з народнорозмовної мови всеосяжної літературної – це не одноразовий акт. Для Тараса Шевченка було важливо привчити свого читача, який сприймав мову «Кобзаря» як свою власну, бачити в ній не «мужиче наріччя»,а засіб спілкування всієї нації, усіх поколінь українців, що створили багату духовну культуру.
Т.Шевченко у своїх творах або трансформував фольклор, або лише спирався на вироблені в ньому естетичні цінності. Його самобутня творчість органічно зливалася з фольклором як формою національного самовиявлення.
Порівняльні конструкції – невід’ємна складова поетичної мови. Є вони і в мові народнопісенній. Т.Шевченко удосконалив, збагатив фольклорний синтаксис, це виявляється і в порівняннях.
Говорячи про природу порівняння, О. Веселовський зазначив: чим більше людина пізнавала себе, тим більше означувалася грань між навколишнім світом і нею, ідею рівності заступала ідея осібності, а древній синкретизм виступав перед розщеплюючою силою знань: тотожність блискавка-птаха, людина-дерево змінилася порівнянням блискавка, як птаха; людина, як дерево.
О.Потебня доводив, що «висхідною точкою думки є сприйняття явища, котре безпосередньо діє на чуття; але у власне порівнянні це явище чи пояснюється двічі: спочатку безпосередньо, в тій половині порівняння, яке виражає символ, потім – безпосередньо, разом з цією – в другій половині, зміст якої стає більш близьким для суб’єкта думки і менш доступним для безпосереднього сприйняття».
«Порівняння – це троп, побудований на зіставленні певного предмета з іншим для художнього опису цього предмета. Вибір зіставлених предметів залежить від індивідуальних якостей людини, що порівнює. Якість порівняння залежить як від світогляду і сприймання мовця, так і від мовних традицій» [10, 24-26]
Як свідчать дослідники, слов’янські порівняння характеризуються особливо широким діапазоном зіставлюваних понять, з одного боку, і оцінністю, - з другого. З допомогою порівнянь відбувається зближення таких віддалених понять, як живе й неживе, як фізичне й психічне; порівняння може торкатися якості і кількості, емоцій і екпресій, іншими словами, у порівнянні особливо виразно проявляє себе єдність процесів пізнання людиною світу.
У різних стилях порівняння виконують неоднакові функції. Образні порівняння переважно побутують у художній і розмовній мові, а також у деяких публіцистичних жанрах.
Тарас Шевченко широко культивує порівняльні засоби – від власне порівняльних сполучникових конструкцій («Кругом поле, як те море Широке синіє» - 1,47); синтаксичних побудов з орудним відмінком («А Настуся по садочку Пташкою літає» - 2,162) до утворень на основі тотожності чи протиставлення прикладкових зворотів («А де ж твої думи, рожевії квіти, Доглядані, смілі, викохані діти» - 1,185, «І зоря, молодість його, витає весело над ним» - 2,184; «Не покоси кладе – гори» - 2,13; «Не золото, не серебро, А лучшеє його добро, його Версавію украв» - 2,77 ), різних паралелістичних виразів («Заковала зозуленька В зеленому гаї, Заплакала дівчинонька – Дружини немає – 2,24») тощо.
Проблема порівняння в художньому творі досліджувалась різними мовознавцями не тільки з однієї точки зору: цим питанням займалися Потебня О.О., Виноградов В.В., Єфімов А.І., Єрмоленко С.Я., Кучеренко І.К., Будагов Р.О. та інші.
Так, Потебня О.О. у своєму дослідженні «Теоретическая поэтика» розглядає метафоричні порівняння. За ступенем рівноваги між образом і значенням метафоричного порівняння дослідник визначає три форми:
А) граматичний і лексичний паралелізм;
Б) відсутність яскраво вираженого значення;
В) підпорядкування образа значенню.
Окрім цього, він характеризує модальні форми порівнянь, засоби їх вираження у художній мові письменника чи в усній народній творчості.
Кучеренко І.К. присвятив порівняльним конструкціям спеціальну монографію, у порівняльних конструкціях він виділяє «об’єкт, суб’єкт та основу; розглядає види порівнянь за характером вираження мовних засобів, їх використання у художній мові та синтаксичні функції у реченні.» [8, 154]. Саме його працю ми покладемо в основу нашого опису, розглядаючи дві великі групи порівняльних конструкцій – безсполучникові та сполучникові.
Наше дослідження ми проводили на матеріалі такого видання творів Т.Шевченка: Т.Шевченко. Кобзар. – К.: Дніпро. – 1974.
Мета роботи – виявити й описати порівняльні конструкції в поезіях Т.Шевченка.
Перед собою ми поставили завдання:
1) встановити характерні для Т.Шевченка види порівняльних конструкцій;
2) описати структурні типи порівняльних конструкцій;
3) укласти словопокажчик порівняльних конструкцій;
Об’єктом стали порівняльні конструкції у «Кобзарі» Т.Шевченка. Методом суцільної вибірки були опрацьовані всі тексти, виписані речення з порівняльними конструкціями були скартковані, піддані лінгвістичному аналізу; на основі картотеки було укладено словопокажчик.
Наша дослідження має таку структуру:
Вступ
1. Безсполучникові порівняльні конструкції.
2. Сполучникові порівняльні конструкції
3. Лексикографічне опрацювання порівняльних конструкцій (словопокажчик).
Висновки
Список використаної літератури
1. Безсполучникові порівняльні конструкції
Все пізнається в порівнянні.
Конфуцій
Ми думаємо, що цей афоризм стародавнього китайського філософа Конфуція особливо справедливий відносно мистецтва і художньої літератури, яка насичена порівняннями. Ми сприймаємо їх безпосередньо, емоційно до певної міри, не встигаючи вдуматись у кожне з них. Саме в цьому, напевне, на нашу думку, важливе джерело невичерпної таємниці мистецтва, його дії на нас. Тому, перечитуючи кожен раз той самий твір, ми сприймаємо його по-іншому. Щось нове, раніше незвідане, відкривалось перед нами, коли ми повертались знову і знову до вже прочитаної поезії Тараса Шевченка.
Матеріалом для порівнянь можуть виступати найрізноманітніші предмети і явища. Головне полягає в тому, який народжується образ, яка нова ознака чи якість з’являється в предмета.
За допомогою порівнянь людськими властивостями наділяються неживі предмети, інколи зовсім буденні.
Вони народжуються з-під пера митця, живуть, «вмираючи», знову воскресають. Мистецтво порівняння постійно шукає нові сполучення, нові відношення всього зі всім, допомагаючи тим самим літературі відчути свою кровну причетність до життя.
Перш ніж говорити про значення порівнянь і функцій їх як складових частин речень – простих чи складних – природно виникає потреба зробити їх класифікацію.
І.Кучеренко [8] порівняння поділяє на дві великі групи: безсполучникові та сполучникові.
Першу групу складають ті порівняння, які не мають у своєму складі службових слів, що оформляють їх як порівняння. Цю групу називають безсполучниковими порівняннями.
Другу групу складають порівняння сполучникові, або порівняння зі сполучниковим зв‘язком. Це ті, в складі яких є порівняльні сполучники як, що, мов, наче, ніби та ін.
Кожна з названих груп поділяється на підгрупи, які детальніше розкривають особливості порівнянь, об‘єднаних у згаданих групах.
У цьому розділі нашого дослідження опишемо безсполучникові порівняльні конструкції, їх синтаксичні функції, з‘ясуємо, які види БПК (безсполучникових порівняльних конструкцій) є характерними для поезій Тараса Григоровича Шевченка, проаналізуємо кожен із цих видів.
1.1. Загальна характеристика безсполучникових порівняльних конструкцій, їх синтаксичні функції.
Безсполучниковими називають ті порівняння, які не мають у своєму складі службових слів, що оформляють їх як порівняння.
У складі безсполучникових порівнянь І.К.Кучеренко виділяє підгрупи, або види:
А) порівняння, виражене формою орудного відмінка іменника (так званим орудним порівняльним):
Буде над ним його мила
Квіткою стояти (с.12);
Б) порівняння, яке виступає як відокремлена прикладка:
У багатьох ростуть діти –
Верби при долині (с.189)
В) порівняння, яке виступає як невідокремлена прикладка:
Сирота – собака має свою долю (с.30).
Щодо синтаксичних функцій, то БПК виступають компонентами простого речення, у якому вони виконують функції як другорядних, так і головних членів речення:
А) порівняння, виражені формою орудного відмінка іменника, в реченні бувають обставинами способу дії:
Єсть люде на світі –
Сріблом-злотом сяють (с.25)
Порівняння, виражені орудним порівняльним або прислівниковою структурою, коли вони сполучаються із дієсловом, характеризують спосіб чи манеру вияву дії, у реченні бувають обставинами способу дії:
І упала
На землю трупом (с.546);
А серденько соловейком
Щебече та плаче (с.41)
В) безсполучникові порівняння можуть бути присудком простого речення, частиною складеного присудка:
Отак курить. Гнилий Тікич
Кров‘ю червоніє (с.98);
І квіткою й калиною
Цвісти над ним буду (с.12)
Найчисельнішою є група порівнянь, виражених орудним відмінком іменника (орудним порівняльним). Характерними для Т.Шевченка є порівняльні конструкції прикладкові, а також порівняння із відокремленими прикладками. Наявні у поезіях і речення з модально-порівняльними часками, які ми відносимо до простих речень з іменним складеним присудком.
Таким чином, ми дали загальну характеристику БПК, їхні синтаксичні функції, з‘ясували, які порівняння є характерними для поезій Т.Шевченка.
1.2. Порівняння, виражені формою орудного відмінка.
У поезіях Т.Шевченка найчастіше зустрічаємо такий вид або підгрупу порівняльних конструкцій, як орудний порівняльний. Це група порівнянь, виражених орудним відмінком іменника у складі іменного складеного присудка.
Орудний порівняльний завжди стоїть при дієсловах, що позначають стан, рух. Найбільш поширеними є дієслова стану, руху, дієслова психічного стану.
У Шевченка орудний порівняльний становить частину іменного складеного присудка, оскільки саме дієслово послабленої семантики.
Залежно від того, яке місце орудного порівняльного у складі іменного складеного присудка, виділяють такі моделі:
1. Дієслово + О.в.:
Встають стовпом передо мною
Його безбожнії діла (с.517);
Чи дівчина, що милого Щодень виглядає,
В‘яне, сохне сиротою, Де дітись не знає (с.15);
Опівночі падатиму рясною росою (с.197);
Тихо усміхнеться і полине голубкою (с.357);
І упала на землю трупом (с.546);
І заплакала Лілея росою-сльозою (с.298);
Полечу, каже, зигзицею,
Тією чайкою-вдовицею (с.556);
Нехай п‘є-уп‘ється, Не моїми кров-сльозами –
Синьою водою (с.300).
2. О.в. + дієслово:
За думою дума роєм вилітає (с.212);
Все сумує – тільки слава
сонцем засіяла (с.16);
І квіткою, й калиною Цвісти над ним буду (с.12);
Чистою, святою Пташечкою вилетіла (с.519);
А серденько соловейком Щебече та плаче (с.41);
Все сумує – тільки слава Сонцем засіяла (с.16);
«Мовчи, чеше смілий… » - Гадюкою зашипіли,
Звіром заревіли (с.221);
Отак ордою йшли придани, співали п‘яні (с.129);
А літа стрілою Пролітають, забирають
Все добро з собою (с.294);
А Настуся по садочку Пташкою літає (с.447);
А над нею орел чорний сторожем літає (с.41);
Та й шукаю, совою літаю
Над байраками (с.311);
Синє море звірюкою То стогне, то виє (с.54);
Червоною калиною постав на могилі (с.12);
А думка проклята марою
До серця так і приросла (с.449);
І на порі Марія стала
Рожевим квітом розцвіла (с.530);
Козаки ордою так і ходять (с.133);
Єсть люде на світі –
Сріблом-злотом сяють (с.25);
Отак курить. Гнилий Тікич
Кров‘ю червоніє (с.98);
І огнем-сльозою упаде колись на землю (с.501);
Червоною гадюкою Несе Альта вісти (с.38);
Марою чорною пішла На Тібр (с.514);
Алмазом добрим, дорогим
Сіяють очі молодії (с.498);
Червоний діжою місяць сходив (с.400);
В багні колодою гнилою
Валятись, старітися, гнить (с.527).
3. О.в. відділяється від дієслова:
Червоний діжою Місяць сходив (с.400);
Та й шукаю, совою літаю
Над байраками (с.311).
Слід зазначити, що така модель є найменшою за чисельністю.
Усі іменники мають значення предметності. Під предметністю об‘єднуються різні лексичні значення, але всі вони сприймаються як назви предметів. Це можуть бути назви конкретних предметів (істот, рослин, тварин, явищ природи) та абстрактних понять. Загалом всі іменники поділяються на ті, що сприймаються органами чуття, і такі, що абстрагують. Конкретні – це реально існуючі в об‘єктивному світі предмети, про існування яких ми дізнаємося за допомогою органів чуття. Абстрактні – назви різних узагальнень, що не можемо спробувати за допомогою органів чуття.
У Шевченка знаходимо різні лексико-семантичні групи іменників, виражених орудним відмінком. Серед них із конкретним значенням:
1) назви предметів: колода (в багні колодою гнилою валятись, старітися, гнить (с.527)); стовп (встають стовпом передо мною його безбожнії діла (с.517)); срібло, золото (єсть люде на світі – сріблом-злотом сяють (с.25)); діжа (червоний діжою місяць сходив (с.400));стріла (а літа стрілою пролітають (с.294)); алмаз (алмазом, добрим, дорогим сіяють очі молодії (с.498));
2) назви професій: гусар (як ті гусари на постої (с.385)); сторожа (а над нею орел чорний сторожем літає (с.41));
3) назви рослин: квітка, калина (і квіткою, й калиною цвісти над ним буду (с.12)); квіт (рожевим квітом розцвіла (с.530)); червона калина (червоною калиною постав на могилі (с.12));
4) назви тварин, птахів: гадюка, звір (гадюкою зашипіли, звіром заревіли (с.221)); пташка (а Настуся по садочку пташкою літає (с.447)); сова (та й шукаю, совою літаю (с.311)); звір (синє море звірюкою то стогне, то виє (с.54)); голубка (тихо усміхнеться і полине голубкою (с.357)); пташка (чистою, святою пташечкою вилетіла (с.519)); гадюка (червоною гадюкою несе Альта вісті (с.38)); соловей (а серденько соловейком щебече та плаче (с.41)); чайка (полечу, каже, зигзицею, тією чайкою-вдовицею (с.556));
5) інші назви: сонце (тільки слава сонцем засіяла (с.16)); орда (отак ордою йшли придани (с.129)); роса (опівночі падатиму рясною росою (с.197)); труп (і трупом пола, як узріла (с.542)); (і упала на землю трупом (с.546)); роса (і заплакала Лілея росою-сльозою (с.298)); орда (козаки ордою так і ходять (с.133)); кров (гнилий Тікич кров‘ю червоніє (с.98)); огонь, сльоза (і огнем-сльозою упаде колись на землю (с.501)); сирота (в‘яне, сохне сиротою, де дітись, не знає (с.15)); вода (не моїми кров-сльозами – синьою водою (с.300)).
Серед порівняльних конструкцій наявні іменники з абстрактним значенням, без яких неможливо уявити Шевченкову поезію: мара (а думка проклята марою до серця так і приросла (с.449)).
Хочемо звернути увагу на те, що конкретні іменники у художньому мовленні можуть набувати абстрактного значення. Наприклад: а Настуся по садочку пташкою літає (с.447); синє море звірюкою то стогне, то виє (с.54); алмазом добрим, дорогим сіяють очі (с.498); червоний діжою місяць сходив (с.400); єсть люде на світі – сріблом-злотом сяють (с.25) та ін. тому можемо вважати , що поділ на конкретні і абстрактні поняття дещо умовний. Беручи до уваги, що переважна більшість іменників з конкретним значенням у Шевченка вжита у переносному, а також враховуючи випадки явища омонімії, коли іменник може бути і конкретним, і абстрактним, можемо твердити, що у контексті поезії Т.Шевченка переважають іменники з абстрактним значенням.
Таким чином, ми виявили та описали порівняльні конструкції, виражені орудним відмінком іменника, що є характерними для поезії Тараса Шевченка. З‘ясували, що у віршах є різні за значенням лексико-семантичні групи іменників з перевагою, на нашу думку, абстрактних понять (виходячи із контексту творів).
У реченнях такі порівняння виконують різні функції: бувають і головними (частина складеного іменного присудка), і другорядними (обставинами способу дії) членами речення.
1.3. Порівняння у складі іменного складеного присудка.
Службові слова, які в складнопідрядних реченнях виступають як підрядні сполучники (що, мов, наче, як та ін.), в простому реченні виконують роль модальних часток. Не завжди слова мов, немов, як, що, наче, коли виступають у складі речення, є показниками порівняння, разом з тим вони не завжди є сполучниками. Такі слова з модальним значенням вживаються і в складному реченні. Але ці слова у складному реченні спочатку стояли після сполучника що, разом з ним утворювали групи що мов, що немов, що наче, де власне сполучником є що, а перелічені слова – модальними частками. Після втрати сполучника що, вказані слова, перейнявши деякі його властивості, не перейшли повністю у сполучники: вони зберегли і модальне значення.
У порівняльних конструкціях слова що, як, мов та ін., крім порівняння, мають і модальне значення. З синтаксичної точки зору такі порівняльні конструкції є простими реченнями з складеним присудком, у якому іменна частина виражена іменником. Наприклад, у Т.Шевченка:
Там ніч як день. Дивлюся: (с.204);
Неборак як голуб з нею,
З безталанною своєю (с.354).
У реченні з відсутньою зв‘язкою слова мов, немов, наче, як та ін. не змінюють свого значення.
Модально-порівняльні частки не є засобом сполучення понять, виражених присудком чи підметом у простому реченні.
Засоби вираження модальності використовується у таких випадках:
1) коли той, хто говорить, намагається видати якусь свою думку чи дію за ймовірну, в чому хоче переконати і співрозмовника;
2) коли людина об‘єктивно через якусь причину не може встановити істини, вона виражає певні передбачення, припущення як можливі;
3) коли в людини створюється враження, що перед нею картина чи явище, колись уже бачені, пережиті, однак ствердити категорично у неї немає підстав.
У Тараса Шевченка ми виявили такі порівняльні конструкції із модально-порівняльними частками:
А без долі біле личко – як квітка на полі (с.21);
Неборак як голуб з нею, з безталанною своєю (с.354);
Там ніч як день. Дивлюся (с.204);
Твої очі наче глибока криниця (с.151)
(наче – підсилювальна модальна частка).
1.4. Прикладкові порівняння.
Прикладкові порівняння є одним з видів безсполучникових порівняльних конструкцій. У цьому параграфі розглянемо і порівняння, що виступають як відокремлена прикладка.
Прикладка – це різновид означення. Вона виражається іменником і, як правило, стоїть у тому ж відмінку, що й означуване слово. Крім того, що прикладка виражає ознаку предмета, вона ще й дає йому нову назву. Ця назва може бути видовою і метафоричною.
У поезії Т.Шевченка зустрічаємо такі прикладкові порівняння, які вказують на якісну характеристику особи: чайкою-вдовицею (c.556); сирота-собака (с.30).
Відтінок метафоричності мають такі порівняння: чайкою-вдовицею (с.556). також є велика група прикладкових порівнянь, які вказують на інші ознаки: перси-гори (с.193); кров-сльозами (с.300); ріки-сльози (с.319); гори-хвилі (с.169); думи-діти (с.212); сльози-слова (с.57).
Більш чисельною групою виступають порівняння з відокремленою прикладкою:
У багатих ростуть діти –
Верби при долині (с.189);
розлилися перси-гори, хвилі серед моря (с.193);
ото сестри-чарівниці – отії тополі (с.43);
В ролі прикладок і означуваних слів виступають істоти (неборак, діти, сирота, дитина), та інші назви (хвилі, перси-гори) та ін.
2. Сполучникові порівняльні конструкції
2.1. Загальна характеристика сполучникових порівняльних конструкцій, їх синтаксичні функції.
Сполучникові порівняння, як вже зазначалося вище, складають другу групу порівняльних конструкцій. Порівняння із сполучниковим зв‘язком – це ті, у складі яких є порівняльні сполучники як, що, мов, наче, ніби та ін. Ця група порівняльних конструкцій є більш однорідною за своєю структурою. Можна говорити лише про відмінності порівнянь, які входять до складу цієї групи. Такі сполучники взаємозамінні, тобто від заміни одного сполучника іншим значення порівняння не зміниться.
Найбільш поширеним у цих порівняльних конструкціях є сполучник як (далі в міру зменшення: мов, наче, ніби, буцім (застаріле)).
Сполучникові порівняння найчастіше бувають складовими частинами складних (складнопідрядних) речень.
Вони бувають лише підрядними частинами. За допомогою порівнянь можуть бути виражені різні типи підрядних речень:
1) підрядні речення присудкові;
2) підрядні речення означальні;
3) підрядні речення способу дії, а також порівняльні звороти.
2.2. Підрядні речення означальні та присудкові.
Перш ніж перейти до характеристики кожного конкретного виду, нагадаємо, що у порівняльних реченнях виражається власне характеризуючі відношення, які засновані на асоціативному зв‘язку між двома реченнями, тобто явища, події головної частини розкриваються через подібність явищ у підрядній частині.
За модальними властивостями порівняльні сполучники поділяються на 2 види:
1) сполучники реальної модальності: як, так само як, подібно до того як;
2) сполучники гіпотетичної модальності: ніби, наче, мов, немов.
Відповідно всі порівняльні речення поділяються на 2 групи:
1) речення зі сполучниками реальної модальності;
2) речення зі сполучниками гіпотетичної реальності.
Оскільки для порівняльних речень характерна часткова спільність лексичного наповнення частин (спільні присудки чи підмети), то нормою для таких речень є відсутність повтору головних членів речення, тобто вони функціонують як неповні речення. Найчастіше відсутній присудок, рідше підмет.
Підрядні речення присудкові – такі, в яких розгортається іменна частина складеного присудка головного речення. Речення цього виду складають найменшу (у кількісному відношенні) групу порівнянь. Наприклад:
на кучі, ніби сирота, стоїть одним одна хатина (с.343);
на пригорбі собі стоїть, неначе дівчина, хатина (с.527);
що тополі на вигоні стоять, мов дівчата (с.459);
мов оазис, в чистім полі село зеленіє (с.435);
а Микита, неначе сич, у сірій свиті
перед очима все стоїть (с.387).
Підрядні речення означальні становлять собою означення до якогось члена головного речення, виражене цілим реченням. Бувають таких видів:
1. Підрядні речення означальні, що пояснюють особові займенники головного речення шляхом порівняння, зіставлення чи припущення із сказаним у підрядній частині.
До цього виду ми віднесли такі порівняння:
І ти, як палець той, осталась одна-однісінька (с.546);
Чом ти не такая, як інша чужая? (с.209);
А у вдови одним одно, та й те, як билина (с.189);
А воно, як ангелятко, нічого не знає (с.24);
Один він між ними, як сонце високе (с.44);
Зате він вольний, як козак, колись – то був (с.302).
2. Другий вид становлять ті речення, які стосуються іменника головної частини безпосередньо:
На пригорі, ніби капличка, козацька церква
Невеличка стоїть з похиленим хрестом (с.342);
Цариця, небога, мов опеньок засушений (с.202);
На стінах фарбами хрести, неначе
Добрая картина понамальовані (с.399);
Хатки біленькі виглядають, мов діти в білих сорочках (с.342);
Нехай думка, як той ворон літає та кряче (с.41);
Кругом його степ, як море широке синіє (с.43);
Отож і спить собі дитина, мов ангелятко (с.543);
Старий батько коло неї, як дуб, похилився (с.234);
Мовчить і гнеться, мов жива, в степу
Пожовклая трава (с.410) та інші
У підрядних реченнях означальних 2-го виду переважають речення з гіпотетичною модальністю, використані сполучники мов (68); неначе (38); ніби (27). Зустрічаються речення із сполучником реальної модальності як (67).
Підрядні означальні у більшості випадків становлять неповні речення із обома головними членами.
До 3-го виду належать ті підрядні речення, які, маючи логіко-граматичний зв‘язок з іменником головного речення, органічно пов‘язані також з прикметником – означенням до того ж іменника головного речення. Порівняння у таких реченнях стосується не іменника (займенника), а означення до нього.
До цього виду ми віднесли такі порівняння, виявлені у поезії Т.Шевченка:
зате він вольний, як козак, колись-то був (с.302);
мов собаки, коло огню кругом ченці стали (с.223);
і святая твоя слава, як пилина, лине (с.185);
серце стрепенеться, мов рибонька над водою (с.357);
як маківка на городі, Ганна розцвітала (с.135);
і хоч так, як жарти, колишнє згадай (с.122);
неначе злодій, понад Дніпром іде вночі козак (с.405).
Як бачимо, прикметник при іменнику – суб‘єкт порівняння.
У підрядних реченнях означальних цього виду переважають речення з гіпотетичною модальністю, використані сполучники мов (41), неначе (25), ніби (5), а також сполучник реальної модальності як (37). Спостерігається відсутність здебільшого присудка, що є характерним для підрядних порівняльних речень.
2.3. Підрядні речення способу дії
Підрядні речення способу дії теж бувають 3-х видів. Розглянемо кожен з них.
1. Підрядні речення, які виражають характеристику дії головного речення, виступаючи як засіб конкретизації другорядних членів речення, виражених займенниковим прислівником.
До цього виду ми віднесли такі порівняльні конструкції:
Неначе ворон той летячи
Про непогоду людям кряче,
Так я про сльози та печаль (с.398);
Так, мов я читаю Історію України (с.205);
І хоч так, як жарти, колишнє згадай (с.122);
а туман, неначе ворон закриває море (с.460);
що тополі на вигоні – стоять, мов дівчата (с.459);
як той явір над водою, Степан похилився (с.231);
зрадів старий, мов маленький, аж за кобзу взявся (с.239);
стоїть старий похилився, мов козак той зажурився (с.559);
а он з-за гаю виглядає ставок, неначе полотно (с.493);
а в вікно, неначе баба, сова виглядає (с.323);
прорветься слово, як вода (с.524);
неначе наш Дніпро широкий, слова його лились, текли (с.404);
серце в‘яне, нудить світом, як пташка без волі (с.14);
У реченнях цього виду переважають сполучники гіпотетичної модальності: ніби (2), неначе (1), мов (2), а також наявний сполучник реальної модальності – як (2). З наведених прикладів бачимо, що порівняльних конструкцій цього виду теж мало, як і підрядних означальних.
2. Другий вид становлять речення, які виступають самі виразниками способу, зв‘язуючись з дієсловом-присудком головного речення.
У поезіях Т.Шевченка знаходимо такі порівняння:
Тричі наймичку у Київ Катря проводжала
Так, як матір (с.267);
Молились щиро козаки, Як діти, щиро (с.85);
Козак іде, ніби старець (с.235);
Кричить, біга, Мов несамовитий (с.256);
Як сніг, три пташечки летіли (с.242);
А весною, мов на диво, На мене дивились (с.299);
Червоніє, як квіточка Вранці під росою (с.30);
І Отче наш тихо-тихо, Мов крізь сон читала (с.270);
Мов рибонька над водою, Тихо усміхнеться (с.357);
Знявши шапку, Став, мов перед паном (с.91);
Старий Трохим по надвір‘ю,
Мов убитий ходить (с.269).
Цей вид представлений чисельнішою групою підрядних способу дії, ніж попередній. Можемо твердити, що саме такий вид речень способу дії є найбільш типовим для поезії Т.Шевченка. Серед підрядних є речення, подібні до порівняльних фразеологізованих зворотів, наприклад:
люде гнуться, як ті лози, куди вітер віє (с.28);
і Отче наш тихо-тихо, Мов крізь сон читала (с.270);
нехай думка, як той ворон, Літає та кряче (с.41);
поки, мов хмара, розійшлись (с.436;)
І, звичайно, як москалі, сміються, жартують (с.29);
сумно-сумно, як сироти, Мовчки похилились (с.61);
та ін., але вважаємо, що їх потрібно відносити до підрядних речень способу дії.
3. Третій вид – це речення, які пов‘язані із дієсловом-присудком головного речення, що має при собі ще один або кілька конкретних за своїм значенням другорядних членів речення із значенням способу, виражених означальними прислівниками. Наведемо приклади:
та нищечком, Мов коти гризуться
За мишеня (с.220).
Треба відзначити, що таких порівняльних конструкцій дуже мало, тому основну увагу зосередимо на найпоширеніших видах.
Підрядні речення способу дії – це переважно речення з гіпотетичною модальністю; тут використовуються гіпотетичні сполучники мов, наче ніби, неначе. Також спостерігається вживання сполучника реальності – як. Є помітним відсутність у підрядній частині одного з головних членів, переважно це присудок.
Отже, розглянувши сполучникову групу порівнянь, ми побачили, що їх у мові Шевченка більше, ніж безсполучникових. Найпоширеніші сполучники – це як, мов, а інші зустрічаємо рідше.
|