Постановка наукової проблеми. Відапелятивні одиниці в мікротопонімії Волині займають важливе місце. Це спричинене насамперед ландшафтними особливостями краю. Д. Бучко зазначає, що «дослідження відапелятивних топонімів допомагає більш повно вивчати словниковий склад певного діалекту і мови в цілому попередніх століть, оскільки в топонімах краще, ніж у живій розмовній мові, зберігаються давні лексеми» [1, 260].
У результаті дослідження визначено, що з апелятивною лексикою можна пов’язувати походження 75% назв географічних мікрооб’єктів Волині. Серед них багаточисельною є група мікротопонімів, пов’язаних із особливостями рослинного та тваринного світу досліджуваної території. У їхній основі закладені найменування головних порід дерев, кущів, трав тощо. Мікротопоніми, «утворені від назв тварин і рослин, – зауважують дослідники, – не завжди є свідченням того, що їх у цих місцях була велика кількість. Іноді саме рідкісні, одиничні явища зумовлюють виникнення тієї чи іншої назви» [3, 62].
Усі мікротопоніми відфітографічного походження пов’язуються з назвами: а) порід дерев та кущів; б) трав’яних рослин; в) на позначення збірних понять рослинності.
а) Спершу розглянемо групу мікротопонімів, які походять від назв дерев та кущів.
Досліджувана територія – Полісся – розташована серед лісових масивів. Головними компонентами поліських лісів є ялина, сосна, дуб, граб, береза, осика, явір, вільшина та ін. Вони й посіли чільне місце в досліджуваному мікротопоніміконі.
Акація. Апелятив представлений власною назвою: п., ч.с. Біля акації (Рад. Лбм).
Лексема акація – запозичення з латинської мови: acacia «акація» походить від грецького αхαхία «мімоза, жовта акація», яке пояснюється як похідне від ’αхη «колючка» [4, І, 55].
Береза. Апелятив береза формує такі мікротопоніми: п., пас. Береза (Забуж. Лбм), пас. Береза (Лок. Лбм), п., ч.с. Березина (Вижг., Забуж. Лбм), ліс Березина (Вишн. Лбм., Дул. Тр), х. Березина (Літ. Тр), п. Березина (Овл., Туп. Тр), п. Березиня (Торг. Тр), ур. Березники (Торг. Тр), ч.с. Березняк (Ол. Лбм), ліс Березовий (Раст. Тр), бол. Бирезина (Ст. См. Лбм), х. Бирезина (Шт. Лбм), п. Биризивка (Круш. Лбм), сін. Біля березівки (Забол. Лбм), п. Бірьозки (Перевал. Тр), п. Крива береза (Тур. Тр).
Для досліджуваного регіону властиві лексеми як окремо взятої рослини – береза, так і їх сукупності – березина.
Етимологічно слово береза виводиться з праслов’янського *berza < *berģa «береза», первісне значення назви дерева – «світла, біла» [4, І, 171].
Берест – листяне дерево з коричнево-сірою корою і овальними, загостреними на кінці листками, яке використовують для живоплотів та захисних лісонасаджень [2, 76]. Термін берест мотивує назви мікрооб’єктів: п. Берестина (Мил. Тр), ліс Бересток (Перевал. Тр), ліс Биристена (Шт. Лбм), п. Биристува (Свин. Тр), п. Заберестя (Дул. Тр).
Етимологія слова берест виводиться з праслов’янського *berstь < *berztь, похідне від основи, яка зберігається в слові береза (<*berzа), паралельне до давньоверхньонімецького beraht «світлий, блискучий» [4, І, 173].
Верба. Мікротопоніми, похідні від апелятива верба, вживаються на позначення різних об’єктів: п. Біля верби (Таг. Тр), сін. Верба (Забол. Лбм), ч.с. Верба (Оса Тр), вул. Верби (Н. Дв. Тр), ліс Вербина (Хвор. Лбм), п. Верб’є (Мил. Тр), пас. Вербне (Зам. Тр), сін. Вербова (Пол. Лбм), ч.с. Верболіз (Радов. Тр), ур. Верболіз (Тул. Тр), п. Вербочка (Гущ. Лбм), п. Верб’я (Сел. Тр).
Характерним є вживання лексем верболіз, верб’я на окреслення «заростей верби». Етимологія досліджуваного слова сягає індоєвропейського *uer-b(h) – «гнути, крутити, вертіти», похідне від *ver – «крутити, гнути». Лексема верб’я походить від слов’янського збірного *vьrbьje «пруття», до якого виникла форма однини vьrba [4, І, 350].
Вишня, черешня. Апелятив вишня міститься в основах таких мікротопонімів: вул. Вишнева (Коц. Лбм), ч.с. Черешниця (Красн. Лбм).
Етимологія лексеми вишня зводиться, очевидно, до індоєвропейського *ųīks-injā, де *ųīks- «омела та інші дерева, що виділяють клей» [4, І, 387].
Слово черешня запозичене через давньобаварське *chersia, chersse «вишня» з народно-латинського ceresia або безпосередньо з народно-латинського [6, IV, 343].
Вільха. Лексема вільха вживається у власних назвах: ч.л. Вільшина (Підг., Забол. Лбм), ліс Вольшина (Рев. Тр), ур. Вульшенка (Зап. Лбм), ч.с. Вульшинка (Ок. Тр), ліс Вульшинка (Торг. Тр), п. За вільшаю (Від. Тр), сін. Завольшина (Свин. Тр), х. Завольшина (Чорн. Тр), ч.л. Ольшаник (Тур. Тр), ур. Ольшина (Туп. Тр).
На території Волині апелятив представлений різноманітними похідними на позначення вільхового лісу: вульшинка, ольшаник, ольшина. Етимологічно корінь вільх- сягає індоєвропейського *alis-, *elis- «вільха», що походить, очевидно, від *el-, *ol- «червоний, жовтий» (вільхове дерево червоне всередині) [4, І, 399-400]
Граб. Оніми, утворені від загальної назви граб: Ліс Грабина (Дул. Тр), ч.с. Грабина (Забуж. Лбм), п. Грабок лівий (Гол. Лбм), п. Грабок правий (Гол. Лбм).
Етимологія слова сягає праслов’янського кореня *grabъ, що виводиться з індоєвропейського *grob(h)os (назва дерева), мабуть, пов’язане з *gerebh –«розрізати», оскільки граб від бука відрізняється зубчастим листям, або з праслов’янського *grebti «гребти» (на корм) [4, І, 578].
Груша. Лексема груша мотивує такі власні назви: п. Біля грушки (Овл. Тр), п. Груша (Сол. Тр), ліс Грушка (Гуп. Лбм), п. Грушка (Лад., Радех. Лбм), ліс Підгрушівка (Кл. Тр).
Слово груша відоме іншим слов’янським мовам: чеське hruška, польске grusza. Разом з тим існують варіанти: болгарське круша, сербохорватське krùšva, польське діалектне krusza. Зміна приголосних на початку слова свідчить про древнє запозичення [6, І, 465-466].
Праслов’янське gruša (<*grousja): kruša (<*krousja), очевидно, похідні утворення від grušiti (<*groušiti) «дробити, товкти» [4, І, 607].
Дуб. Апелятив дуб входить до складу таких власних назв: сін. Біля дуба (Забол. Лбм), п. Біля дубів (Вижг. Лбм), пас. Дуб (Зап. Лбм), п. Дуби (Гайк. Тр), вул. Дубина (Забуж. Лбм., Н. Дв., Тул. Тр), ліс, п. Дубина (Шт. Лбм., Дул. Тр), ліс Дубина (Осьм. Тр), ч. л. Дубина (Турія Тр), ч.с. Дубина (Чорн. Тр), ліс Дубини (Ком. Тр), п. Дубини (Ст. См. Лбм), п. Дубовець (Вижг. Лбм), сін. Дубовець (Ол. Лбм), п. Задуби (Овл. Тр), ч.с. Коло дуба (Пол. Лбм), ур. Коло дуба (Туп. Тр), луг Красний дуб (Гущ. Лбм), сін. Під дубами (Забол. Лбм), п. Піддуб’є (Ком. Тр), ч.л. Піддубів’я (Маш., Хвор. Лбм), п. Подубчаки (Ставки Тр), сін. Три дуба (Мокр. Тр), ч.л. Три дуби (Бірк. Лбм., Чорн. Тр).
Етимологія слова дуб виводиться від старослов’янського дѫбъ «дерево; дуб», а всі подальші зв’язки зводяться до індоєвропейського *dheub –«глибокий, низькорозташований» [4, II, 138].
Каштан. Загальна назва каштан утворює мікротопонім: п. Каштани (Гущ. Лбм).
Слово каштан через польське kasztan запозичено з німецької мови, у яку воно, в свою чергу, прийшло через грецьке κάστανον, джерелом якого вважаються мови Малої Азії [4, ІІ, 411-412].
Липа. Слово, очевидно, пов’язане з праслов’янським *lьpĕti, *lьpnọti «липнути», «ліпити». Назва може бути зумовлена липким соком липи або слизькуватим, липким ликом [4, ІІІ, 237].
Апелятив липа мотивує такі мікротопоніми: п. Липина (Круш. Лбм), вул. Липова (Гущ. Лбм), бол. Липова (Ст. См. Лбм), пас. Лип’є (Радов. Тр), ч.с. Лип’я (Тул. Тр), ч.с. Підлип’є (Блаж. Тр), п. Підлипки (Ч. Воля Лбм).
Осика. Термін осика реалізований у назві: ч.л. Осичник (Радов., Чорн. Тр).
Етимологія слова сягає нижньолужицького wosa, wósa «срібляста тополя» [6, III, 159]. Праслов’янське *osina, *osika споріднене з литовським ãpušė, apušìs «осина» [4, IV, 219].
Сосна, ялина. Лексема сосна є складовою мікротопонімів: ліс Гулодна соснина (Н. Дв. Тр), ур. Дві сосни (Тул. Тр), ліс Їлник (Ч. Воля, Масл., Гол. Лбм), ліс Соснина (Маш. Лбм., Дожв., Туроп. Тр), ліс Сосновий (Раст. Тр).
Загальновизнаної етимології апелятив сосна не має. Найбільш вірогідним вважається зв’язок з давнім індоєвропейським звуконаслідувальним утворенням *kops-nâ (*sop-nâ / sop-snь). Крім того, sosna виводять від *sopsnā (з латинського sapa «сік» і давньоверхньонімецького saf «сік») «смолисте дерево» [4, V, 359].
Щодо лексеми ялина, то простежується зв’язок з давньопруським addle, литовським ẽglė, латинським ebulus, ebulum «бузина» [6, ІІ, 17-18].
Тополя. Номен тополя представлений у назвах: сін. Коло тополів (Вижг. Лбм), п. Підтопілля (Гол., Масл. Лбм., Блаж. Тр), п. Тополина (Сол. Тр), п. Тополі (Перевал. Тр), ліс Тополі (Радов. Тр), п. Топольки (Овл. Тр).
Щодо етимології лексеми тополя, то існує кілька версій. За однією з них, походження слова пов’язують з латинським pōpulus – «тополя» і дисимілятивними процесами p – p > t – p, а далі – спорідненість з індоєвропейськими назвами тополиного пуху – грецьке πаπоҫ «пухнаста сім’янка» [4, IV, 601].
Яблуня. Переважна більшість слов’янських мов свідчать про першооснову *ablonь, сучасне яблуня виводиться з *(j)ablonb, якому відповідає давньопруське wobalne «яблуня» [6, IV, 539-540].
Апелятив реалізується у мікротопонімах: п. Біля яблуньок (Гол. Лбм), п. Яблуня (Радех. Лбм)
Явір. Апелятив явір реалізований у назві лише одного мікрооб’єкта: п. Яворник (Забол. Лбм).
Низьку продуктивну здатність лексеми явір можна пояснити тим фактом, що вона запозичена з давньоверхньонімецького ahorn «клен» чи баварського діалектного āhor, первісно «явір», який слов’яни знали на своїй прабатьківщині так само мало, як і бук [6, IV, 541-542].
Порівняно з найменуваннями дерев, назви кущів у мікротопонімах досліджуваного регіону трапляються рідше.
Ведмедина. Оніми, утворені від загальної назви калина: ч.л. Ведмединник (Коц. Лбм), ч.л. Мала ведмедина (Пол. Лбм).
Ведмедина (ведмежина) – похідне утворення від ведмідь; назва пояснюється тим, що ведмідь дуже любить ці ягоди [4, І, 343].
Верес. Апелятив верес функціонує при називанні мікротериторії: п. Верески (Вижг. Лбм).
Лексема має значення «вічнозеленого низенького кущика з дуже дрібним і численним листям та лілово-рожевими квітками» [2, 121].
Слово верес утворене від праслов’янського *versb / *verzb, споріднене з литовським viržės «верес». Етимологи вважають його неслов’янським, а перейнятим від праєвропейських неіндоєвропейців [4, І, 353-354].
Калина. Загальна назва калина функціонує при називанні таких об’єктів: ч.с. Калина (Зап. Лбм), ур. Калина (Пол. Лбм), ліс Калиновий гай (Яг. Тр).
Слово калина утворене від праслов’янського *kalina «Viburnum opulus L.», похідне від kalъ «мокра земля, болото, драговина, грязь»; назва зумовлена вологолюбністю калини і її поширенням у болотистих місцях [4, ІІ, 350].
Ліщина. Загальна назва ліщина утворює мікротопонім: ліс Ліщина (Н. Дв. Тр).
Слово ліщина утворене від праслов’янського *lĕska «ліщина», lĕsčina; дальші зв’язки не зовсім ясні; найбільш обґрунтоване припущення про спорідненість з *lĕsъ, *lĕsa і про первісне значення слова «лісове дерево; лісовий плід» [4, ІІІ, 267].
Лоза. Номен лоза є складовою ряду мікротопонімів: ур. В лозину (Ставки Тр), ч.л. Вовчі лози (Рев. Тр), бол. Гнила лоза (Туп. Тр), бол. Дідові лози (Овл. Тр), ур. Довга лоза (Шт. Лбм), ч.с. Залоза (Масл. Лбм), ч.с. Залози (Від. Тр), п. За лозою (Вижг. Лбм), п. Лоза (Лад. Лбм), ур. Лозняк (Ол. Лбм), п. Лузкє (Ст. См. Лбм).
Етимологія слова пов’язується з праслов’янським *loza «гнучка гілка; виноград; верба кущова»; зіставляється з литовським lazdā «палка, ліщина; стеблина деяких рослин» [4, III, 281].
Лохина. Номен лохина вживається у власній назві: ч.с. Лухенє (Забуж. Лбм).
Лохина – кущова рослина родини брусницевих із темно-синіми їстівними ягодами [2, 628]. Це запозичення з польської мови: łochynia походить з włochyni «вид агрусу», спорідненого з українським волос, волохатий [4, ІІІ, 295].
Малина. Апелятив малина мотивує такі мікротопоніми: п. Малинівка (Ол. Лбм), ліс Малинне (Підг. Лбм), п. Малинник (Гол. Лбм), ч.л. Малинник (Коц. Лбм), ліс Малиння (Маш. Лбм), пас. Малиння (Радов. Тр), ч.л. Малиновий гай (Зам. Тр).
Лексема загальновизнаної етимології не має; зіставляється з литовським mëlynas «синій», meĺsvas «синюватий», пруським mīlinan «пляма», «синя пляма»; пов’язується також з латинським mōrum «шовковиця, ожина» [4, ІІІ, 372].
Терен. Апелятив терен формує декілька власних назв: п. Терен (Зап. Лбм), п. Терни (Мил. Тр), ур. Терни (Чорн. Тр), п. Терновиско (Мил. Тр).
Етимологія слова пов’язується з праслов’янським *tьrnъ «колючка», споріднене з індоєвропейським *(s)ter- «колюча стеблина, колючка» [4, V, 551].
б) Мікротопоніми, основи яких становлять загальні назви на позначення трав’яних рослин, реалізуються у низці мікрооб’єктів.
Буркун. Мікротопонім з лексемою буркун в основі оформлений на досліджуваній території як: п. Бурковате (Згор. Лбм).
Слово буркун – запозичення з тюркських мов; ногайське бурундук етимологічно неясне; може бути зіставлене з турецьким burçak «горох» або з киргизьким бỹрк «бризкати», караїмським бỹркỹн «бути оббризканим» [4, І, 302].
Волошка. Лексема волошка вживається у власній назві: п. Волошиці (Люб. Лбм).
З точки зору етимології, назва волошка, можливо, зумовлена волохатим виглядом чашечок цих рослин; у такому випадку назва пов’язана з волохи, праслов’янське *volx-, і може продовжувати ще праслов’янську назву *volšьka, яка могла означати все волохате, зокрема волохату рослину [4, І, 422].
Лопух. Апелятив лопух формує власну назву: ур. Лопуще (Шт. Лбм).
Етимологія слова лопух виводиться з праслов’янського *lopuxъ «лопух; рослина з великим широким листям» [4, ІІІ, 289].
Мокрець. Мокрець – народна назва рослин – зірочника середнього, підмаренника несправжнього тощо, що ростуть у вологих місцях [2, 684].
Апелятив мокрець реалізований у мікротопонімі: п. Мукрець (Ставки Тр).
Лексема зустрічається у інших слов’янських мовах: російське мокрец «зірочник середній», білоруське макрэц, макрыца «зірочник середній», польське mokrzyca «зірочник середній», чеське, словацьке mokryš «жовтяниця». Усі вони є похідними утвореннями від мокрий, мокнути [4, ІІІ, 500].
Хміль. Загальна назва хміль мотивує такі мікротопоніми: сін. Хміль (Гущ. Лбм), п. Хміль (Пол. Лбм).
Лексема хміль відома слов’янським мовам: чеське chmel, словацьке chmel’, польське chmiel, верхньолужицьке khmjel, полабське chmel. Джерело цих слів шукають на Сході, посилаючись на роботу Р. Коберта «Hist. Stud. aus d. Pharmakol.», згідно з якою хміль для пивоваріння використовують вперше східні фіни, і лише з початком переселення народів його почали використовувати на Заході [6, IV, 249-250].
в) Мікротопоніми, що мотивуються лексемами на позначення збірних понять рослинності
Мікротопоніми такого типу в досліджуваному районі номінують чимало об'єктів.
Бір. Термін бір представлений у назвах: ліс Бирки (Вишнів, Лисн. Лбм), ч.л. Бирок (Сом. Тр), ліс Бір (Ставки, Торг. Тр), ч.л. Бірки (Зап. Лбм), бол. Борище (Сел. Тр), ліс Заборок (Люб. Лбм), п. Забороччя (Люб. Лбм), п. Заборки (Сол. Тр), п. Заборок (Сол. Тр), п. Мокрий бір (Кусн. Лбм).
Етимологія слова зводиться до праслов’янського *borъ «сосна; сосновий ліс». Представлений термін і в інших слов’янських мовах: російське, білоруське бор, давньоруське боръ (бъръ), «сосна; сосновий ліс», польське bor «бір», болгарське бор «сосна» [4, І, 200].
Гай. Термін гай збережений у мікротопонімах: ч.с. Гаї (Мил. Лбм), ур. Гаївка (Ол. Лбм), пас. Гайок (Бірк. Лбм), ч.с. Загаї (Турія Тр).
Апелятив сягає праслов’янського *gajъ, яке, очевидно, пов’язане з gojiti, українське гоїти (первісно) «залишати жити, вирощувати» [4, І, 451].
Діброва. Варіанти лексеми діброва вживаються у назвах мікрооб’єктів: ур. Дібрівка (Н. Дв. Тр), ч.л. Діброва (Тур. Тр), ліс Дуброва (Гуп. Лбм).
Діброва – листяний ліс на родючих ґрунтах, у якому переважає дуб [2, 303].
Етимологія слова виводиться з праслов’янського *dọbrava «ліс», яке походить від *dọbrъ «ліс», що дальшої загальноприйнятої етимології не має; розглядається як результат контамінації *dọbъ «дуб» і *dъbъ «нетрі» [4, ІІ, 84].
Ліс. Апелятив ліс диференціюється у назвах: п. В лісі (Лад. Лбм), п. Заліски (Зам. Тр), х. Залісний (Мокр. Тр), п. Залісся (Куп. Тр), п. Залісці (Н. Дв. Тр), п. Лески (Мил. Тр), п. Ліс (Ст. См. Лбм), сін. Ліски (Вишнів Лбм), п. Ліски (Торг. Тр), оз. Лісне (Гол. Лбм., Гайк., Тур. Тр), сін. Лісне (Гущ. Лбм), п. Лісок (Гущ. Лбм), ліс Лісок (Сол. Тр), п. Межиліссє (Лисн. Лбм), п. Між лісом (Ол. Лбм), ур. Наліси (Ст. См. Лбм), вул. Підлісиця (Ох. Тр), вул. Підлісок (Дул. Тр), пас. Під лісом (Кусн. Лбм), п. Підлісся (Ол. Лбм), п. Пролісся (Зап. Лбм), ліс Сиві ліски (Вижг. Лбм), ч.л. Чорний ліс (Оса Тр).
Етимологія слова ліс виводиться з праслов’янського *lĕsъ «простір, порослий деревами, особливо листяними». Пов’язується з литовським laĩškas «лист (дерева)» і припускається, що початкова семантика слова краще збереглася в західнослов’янських мовах, як у чеській les, lesy «листя, пагони» [4, ІІІ, 266].
Хвоя. На досліджуваній території термін хвоя вживається у значенні «хвойний ліс, зарості» [2, 1559]: ліс Крива хвоя (Пол. Лбм), ліс Хвоїна (Красн. Лбм., Дул., Тур. Тр), ліс Хвойний (Раст. Тр), ч.л. Хвуїна (Моч. Тр), ур. Щербата хвоїна (Овл. Тр).
Назви з відповідним компонентом простежуються у багатьох слов’янських мовах: чеське chvoj «хвоя», словацьке chvoja «хмиз, гілка ялини», польське choja, choina «хвоя, ялина», верхньолужицьке khójca, khójna, нижньолужицьке chójca, chójna, «сосна». Очевидно, пов’язане з литовським skujà «хвоя», ірландським. scé «глід» [6, IV, 233].
Висновок. Отже, оніми, похідні від термінів на означення особливостей рослинного світу, займають вагоме місце. Найчисельніша у творенні назв відповідних мікрооб’єктів географічна апелятивна лексика на означення лісу за певною породою дерев:
Аналогічні назви трапляються на всій території України і мотивація їхнього походження прозора. Базова апелятивна лексика меншої частини об’єктів номінації цього типу – терміни на означення інших рослин чи особливостей рослинного покриву чи його відсутності:
|