Постановка наукової проблеми. Кожна з існуючих у світі культур країн, народів, націй неповторна й унікальна, є невід’ємною складовою скарбниці світової культури. На повнокровний розвиток етнічної культури впливає широке коло чинників, таких як: історичний шлях народу, відособлення або взаємовплив з іншими народами; соціальні, економічні, екологічні умови; культурна політика держави і т.п.
У свою чергу історичні та політико-адміністративні процеси знаходять своє відображення у географічних назвах як великих об’єктів, так і малих, місцевих, про існування яких знає обмежена кількість людей. Такі топоніми стають орієнтирами у просторі і часі, накопичують у собі унікальні відомості про культуру, історію, мову людей. Особливу цінність становлять назви малих географічних об’єктів – мікротопоніми, адже вони найменше зазнали втрат у часи радянського перейменування.
Об’єктом нашого дослідження стали назви мікрооб’єктів Любомльського і Турійського районів Волині, що утворені від апелятивів на означення культурно-історичних та політико-адміністративних процесів. Ми зосередили увагу на мікротопонімах, пов’язаних із поселеннями та садибами. У статті уперше окремо розглянуто назви подібного типу.
Загальний огляд мікротопонімів досліджуваного регіону дозволяє зробити висновки про порівняно низьку продуктивність утворень такого типу (5,7 %). Найчастіше такі об’єкти номінуються за принципом близькості до певної координати.
СЕЛО
На досліджуваній території збереглась значна кількість мікротопонімів, пов’язаних із заселенням краю. Основним і традиційним типом поселення в Україні було село. Воно виступало як найпростіше об’єднання окремих селянських садиб, що зумовлювалось рівнем соціально-економічного розвитку. З цим пов’язана існуюча досі низка мікротопонімів: ч.м. Посьо́лок (Люб. Лбм.), ч.с. Посьо́лок (Радех., Шт. Лбм.), ч.с. Село́ (Бер., Пол. Лбм.), п. Село́ (Лад. Лбм.), п., сін. За село́м (Зап. Лбм.), сін. За село́м (Бірк. Лбм., Кл. Тр.), п. За село́м (Таг. Тр.), п. Се́лища (Гуп. Лбм.), ч.с. Но́ве село́ (Вишнів Лбм, Моч. Тр.), х. Старе́ село́ (Зад. Тр.), ч.с. Се́лище (Мил. Тр.), вул. Село́ (Осьм. Тр.), ч.с. Се́лище (Свин. Тр.), ч.с. Сіле́цька (Лук. Тр.).
Етимологію слова виводять від старослов’янського сєло «населене місце, двори, будівлі». Праслов’янське *sedlo пов’язане із *sěděti «сидіти». Ця лексична основа змішалася з праслов’янським *selo «рілля» [8, с. 209-210].
Також зафіксовано кілька назв, в основі яких маємо лексему місто: ч.с. Місте́чко (Лук., Тур. Тр.), ч.с. Передмі́стя (Тур. Тр.).
ХУТІР
Територія Волині вирізняється тим, що до примусової колективізації селян велика кількість населення проживала за межами населеного пункту на так званих хуторах. Цей факт і відобразився у мікротопонімах: пас. Ху́тір (Забол. Лбм.), ч.с. Ху́тор (Лук., Оса, Тур. Тр.), дор. Хуторська́ (Сол. Тр.), ур. Хуторці́ (Туроп. Тр.).
Термін хутір, очевидно, запозичений з давньоверхньонімецького huntari «частина округу» [12, с. 286].
Лише кількома назвами представлений термін куток зі значенням «певної частини (кінця) села» [4, c. 600]: ч.с. Мали́й куто́к (Клев. Тр.), дол. За́кутки (Красн. Лбм.).
КОЛОНІЯ
У другій половині XVIII – на початку XIX ст. майже на всій території України з’явилися німецькі, а на території Галичини – ще польські колонії. Колоністи розміщувалися окремими групами в (рідше біля) українських містечках і селах [11, c. 88]. Свідченням цього є назви: п., сін. Коло́нія (Радех. Лбм.), п. Кольо́нія (Вижг. Лбм.), ч.с. Коло́нія (Мокр. Тр.), вул. Коло́нія (Оса Тр.), ур. Коло́нія (Торг. Тр.).
Такі мікротопоніми найчастіше вживалися для номінації частин села, хуторів, хоча згодом стали називати й інші топооб’єкти. Слово колонія походить від латинського colōnia «поселення громадян якоїсь держави на чужих землях; земельна власність, сільськогосподарська ділянка», яке, у свою чергу, зводиться до дієслова colo «обробляю, вирощую; проживаю, населяю» [6, с. 519].
ДВІР
У мікротопоніміконі Волині апелятив двір реалізується у назвах: ч.с. Дві́р (Кл., Торг. Тр.), п. Двіре́ць (Ком. Тр.), ч.с. Передві́р (Мак. Тр.), ур. Двори́ска (Оса Тр), ч.с. Задві́р’я (Туп. Тр.).
У більшості випадків ідеться про будинок із садибою, передусім мається на увазі присадибне господарство землевласника – поміщика, пана, церкви тощо, хоча етимологія його досить давня і виводиться від праслов’янського *dvorъ з первісним значенням «простір, замкнений воротами, загорода» [6, с. 18]. Відносно новим є вживання лексеми двір у сполученні з прикметниками господарський, колгоспний: сін. За господарським двором (Забол. Лбм.), ч. с. Колгоспний двір (Торг. Тр.).
ГОРОД
Лексема го́род формує топоніми ще з княжих часів. Цей апелятив вказував насамперед на поселення, укріплене валами і ровами. Він засвідчений у таких мікротопонімах: п. Городи́ще (Вижг. Лбм.), сін. Городи́ще (Гол. Лбм.), ур. Гору́д (Гущ. Лбм.). Етимологія слова го́род з семантикою «обгороджене місце» виводиться з давньоруського городъ – «фортеця, мур» [5, с. 571]. Слід зазначити, що згадана лексема, але з іншим наголосом, вживається в українській літературній мові у зовсім іншому значенні: «ділянка землі біля будинку для вирощування овочів» [1, с. 103]. Наприклад: сін. За гуро́дамі (Ст. См. Лбм.), п. Загоро́ддє (Люб. Лбм.).
ЗАМОК. БАШТА. ВЕЖА
Оборонці власної землі завжди будували замки й фортеці. І хоча до наших часів їх залишилось зовсім небагато, сам факт наявності укріплень та їх частин зберегли назви мікрооб’єктів: пас. Ба́шта (Овл. Тр.), ур. Бра́ма (Чорн. Тр.), п. Ве́жа (Чорн. Тр.), х. Заба́шта (Радов. Тр.), п. За́мчисько (Мил. Тр.), пас. За́мчище (Овл. Тр.), ур. Передворо́ття (Сол. Тр.). Башта – запозичення через чеську і польську мови з італійської: bastia «бастіон, фортеця» [5, с. 156]. Польське походження має і лексема вежа, значення якої виводять з праслов’янського *věža < vězja «будинок» [5, с. 344].
ЦЕРКВА. КОСТЕЛ. МОНАСТИР. ХРЕСТ
Центром населеного пункту традиційно вважалася територія поблизу церкви або приміщення громадського самоуправління. Майже завжди ці об’єкти розташовувалися біля площі й разом із нею становили центр.
Культова споруда – церква – розташовувалася переважно в центрі села поблизу дороги або зручного проїзду. Часто біля неї було кладовище та будинок священика. Саме цим можна пояснити велику активність терміну церква: ч.с. Доцеркі́в’я (Ол. Лбм.), ч.с. Заце́рква (Ставки, Овл. Тр.), дор. Зацеркі́в’я (Хвор. Лбм.), ч.с. Це́рква (Дул. Тр.), оз. Церкви́ця (Тур. Тр.), вул. Церко́вна (Гущ. Лбм.), ліс Церко́вне (Забуж. Лбм., Радов. Тр.), п. Церко́вне (Сол. Тр.), ліс Церко́вний (Радов., Сол., Тур. Тр.), ч.л. Церко́вний ліс (Тул. Тр.). Першоосновою вважають готське *kirikô «церква» [12, с. 300]. Костел – римсько-католицький храм [4, с. 579]. Апелятив утворює мікротопонім: ч.с. Косте́л (Лук. Тр.).
Чернече життя в Україні почалося ще перед офіційним прийняттям християнства, але перші монастирі з’явилися тут слідом за хрещенням князя Володимира, насамперед у Києві та його околицях. На досліджуваній нами території також були такі осередки духовності, які і знайшли відображення у мікротопонімії краю: ч.с. Кля́штур (Лук. Тр.), гр. Монастиро́к (Турія Тр.), ч.с. Монасти́рська (Туроп. Тр.). Кляштор – «католицький монастир» [4, с. 548]. Етимологічно слово монастир – це запозичення з середньогрецької мови: μοναστήριον – «відлюдне житло, обитель, келія самітника» – є похідними від μοναç «самотність» [7, с. 506].
Для віруючих хрест завжди був і є великою силою, яка рятує від усіляких бід та злодіянь невидимих ворогів, тому багато хрестів і фігур найчастіше розміщували і розміщують біля роздоріжжя доріг, щоб подорожній чи водій згадали про Бога і просили допомоги в подоланні шляху. Люди ставили фігури також для того, щоб захистити землі і врожай від граду, блискавиці, засухи. Їх розміщували на полях. Апелятив фігура збережений у таких мікротопонімах: сін. Фігу́ра біля рі́чки (Вижг. Лбм.), п. Фігу́ра го́рода (Вижг. Лбм.), ч.с. Фігу́ра (Від. Тр.), п. Фігу́ра (Дул. Тр.). Фігура – це запозичення через польську мову з латинської figūra від fingō, -ere «надавати форму, утворювати» [12, с. 193].
МОГИЛА. ЦВИНТАР
Термін могила побутує у значеннях «місце поховання і насип, горбик на ньому», «високий насип на місці давнього поховання», «місце захоронення когось (чогось)» [4, с. 683]: п. Біля мо́гилок (Кусн. Лбм., Овл. Тр.), п. За мо́гилками (Кл. Тр.), ур. Моги́ла (Тул. Тр.), вул. Могиле́нська (Мокр. Тр.), ч.л. Моги́ли (Туроп. Тр.), п. Мо́гилки (Вижг., Радех. Лбм.), п. Моги́льник (Зам. Тр.). Крім того, з розвитком тваринництва з’явилася потреба у захороненні мертвих особин. Цим фактом можна пояснити такі мікротопоніми: п. Біля скотомоги́льника (Радех. Лбм.), ч.с. Замоги́льники (Оса Тр.), п. Скотомоги́льник (Гущ. Лбм., Овл. Тр.). Цвинтар – «подвір’я і кладовище біля церкви»; «місце, відведене для поховання померлих; кладовище» [ВТССУМ, с. 1579]. Термін представлений у таких назвах мікрооб’єктів: гр. Цви́нтар (Н. Дв. Тр.), ч.с. Цви́нтар (Сом. Тр.), ч.с. Цви́нтарська (Гущ. Лбм.).
ХАТА. ДІМ
Вужче і конкретніше значення мають мікротопоніми, що пов’язані із залишками будівель селянського двору. Зазвичай такі назви окреслювали місця, де була розташована хата (хати): х. П’ятиха́тка (Осьм. Тр.), ч.с. П’ятиха́тки (Вишн. Лбм., Куп., Моч., Сел., Ставки Тр.), х. П’ятиха́тки (Підг. Лбм.), ч.с. Семиха́тки (Маш. Лбм., Гайк., Зам. Тр.), ч.л. Хати́нка (Моч. Тр.). Апелятив хата є запозиченням з давньоугорської форми, сучасне угорське ház «дім», порівняй ханты χοt «дім, шалаш» [12, с. 226]. Аналогічне значення має і термін дім – «будівля, призначена для житла або для розміщення різних установ; будинок» [4, с. 305]: п. Біля до́міка (Вижг. Лбм.). До цієї групи відносимо мікротопонім п. Кімна́тищи (Куп. Тр.).
Мурованець (мурованиця) – «кам’яний будинок» [4, с. 696]. Цей термін зафіксовано в мікротопонімі ч.с. Муро́ванець (Лов. Тр.).
КЛУНЯ. ШОПА. БУДА
В окремих випадках у мікротопонімах відображена наявність господарських будівель: хліва, льоху, клуні і т.п. Це засвідчують власні назви: п. Біля Клу́ні (Вижг. Лбм.), вул. Заклу́ннє (Ставки Тр.), п. Клу́нисько (Свин. Тр.), ур. Клу́нисько (Чорн. Тр.), ч.с. Поза клу́нями (Кл. Тр.). Апелятив клуня є запозиченням з балтійських мов: литовське klúonas «тік, стодола, клуня» [6, с. 467]. Термін льох – «погріб, підвал» – запозичення через посередництво польської з середньоверхньонімецької: loch – «сховище, яма» [7, с. 348]. Згадана лексема представлена у власній назві пас. Льо́х (Зап. Лбм.).
Зі значеннями «великий хлів для зберігання снопів і реманенту» [2, с. 273] та «стара хата, буда» [1, с. 35] вживається термін шопа: ч.м. Шо́пи (Люб. Лбм.), ур. Шо́пки (Забуж. Лбм.).
Майже аналогічне значення має термін шура – «накриття для різного реманенту; те саме, що оборіг» [2, с. 278]. Лексема представлена у мікротопонімі пас. Шу́ра (Ол. Лбм.).
Для номізації тимчасових будівель використовували термін буда – «шалаш із гілляк, тимчасове накриття для весільних гостей, стара хата» [1, с. 35]: сін. Бу́ди (Ст. См. Лбм.), ч.с. Буди́ща (Н. Дв. Тр.), ч.с. Бу́дка (Лук. Тр.), х. Бу́дка (Підг. Лбм.), п., ч.л. Бу́дки (Рев. Тр.), ур. Бу́дки (Оса Тр.), дж. Набу́ди (Ст. См. Лбм.).
МЛИН. ВІТРЯК
Ще однією господарською будівлею був млин – «споруда, що розмелює зерно на борошно за допомогою вітряної, водяної, парової та іншої енергії» [4, с. 681]. Згаданий термін репрезентується мікротопонімами: п. Замли́ння (Радех. Лбм.), сін. Замли́ння (Забуж. Лбм.), ч.с. Замли́ння (Тур. Тр.), ч.с. За млином (Забуж. Лбм.), ур. Замли́нь (Рим. Лбм.), п. Млина́рня (Гайк. Тр.), ур. Мли́нища (Забуж. Лбм.), сін. Підзамли́ння (Шт. Лбм.). Також збереглися мікротопоніми, в основі яких збережено апелятив зі значенням «вітряний млин» – вітряк [4, с. 191]: ур. Вітра́к (Радов., Тул. Тр.).
Термін лотик утворено від лексеми лот – «лоток на водяному млині» [7, с. 292]. Він збережений у назві мікрооб’єкта ч.с. Лотик (Свин. Тр.).
Семантично подібними до терміна млин є наступні апелятиви. Дерть – «борошно грубого млива для годівлі тварин. || Таке саме борошно з інших продуктів». [4, с. 288]. Можливо, лексема дерть походить від праслов’янського *derti, яке споріднене з литовським dirti «бити, здирати» [6, с. 41]. Таким чином, назва вказує на місце знаходження колишнього млина: п. Де́рть (Овл. Тр.).
Ступа – «пристрій для лущення та подрібнення різних речовин (зерна, тютюну і т. ін.), неодмінним доповненням якого є товкач» [4, с. 1407]. Значення виводять з праслов’янського *stọpa «ступа, товкач, макогін» [8, с. 458]. Наявність мікротопонімів, утворених від згаданого апелятива, може свідчити про наявність на цій території спеціальних приміщень для крупного помолу зерна. Назв мікрооб’єктів, у яких реалізується цей термін, виявлено кілька: п. Сту́писка (Овл., Ставки Тр.), ч.с. Сту́писки (Радех. Лбм.), ліс Ступна (Пол. Лбм.).
ТІК. ГУМНО
Невід’ємних елементом селянського господарства був тік – «розчищене місце, спеціально підготовлений майданчик надворі або в приміщенні для молотьби, очищення і просушування зерна» [4, с. 1453]. На досліджуваній території термін реалізований у назві п. Кри́тий ті́к (Мил. Тр.). «Тік разом із господарськими спорудами» називали гумном [4, с. 266]. Апелятив представлений мікротопонімом ур. Загуме́нки (Дул. Тр), пор. загумінок (загуменок) – «місце за током» [4, 387].
Висновки. Отже, розглянуті нами мікротопоніми, мотивовані апелятивами на позначення культурно-історичних реалій та об’єктів, посідають важливе місце у мікротопоніміконі Волині. Хоча кількісно це незначний шар власних назв, але він відображає важливий етап становлення господарської діяльності на досліджуваній території. Здійснений аналіз показав, що серед розглянутих назв переважають мікротопоніми з апелятивами в основах, які вказують на тип поселення (село, хутір, колонія), наявність культових споруд (церква, монастир). Усього нами розглянуто 139 назв мікрооб’єктів, які утворені від апелятивів на позначення культурно-історичних реалій.
|