Стрилюк О.М.,

вчитель української мови та літератури

Шляхи формування соціокультурної компетентності школярів

Концепція модернізації української освіти, що закладена у Державному стандарті,визначає цілі та завдання загальної середньої освіти та підкреслює необхідність орієнтації освіти не тільки на засвоєння учнями певної суми знань, але і на розвиток їхньої особистості, їхніх пізнавальних та творчих здібностей.

Відповідно до основних положень Державного стандарту загальноосвітня школа повинна формувати цілісну систему універсальних знань, умінь і навичок, а також особистої відповідальності учня за результати навчання, тобто ключові компетентності, що визначають сучасний зміст та якість навчання.

Однією з важливих компетентностей є соціокультурна.

Соціокультурна компетенція – знання культурних особливостей носія мови, його традицій, норм поведінки і етикету, уміння розуміти і адекватно використовувати їх у процесі спілкування.

Під соціокультурною компетенцією учня розуміється така властивість особистості, що виражається в гармонії країнознавчої, лінгвокраїнознавчої, соціолінгвістичної компетенцій, які дозволяють індивідові розуміти закономірності розвитку культури як процесу створення, збереження і передачі загальнолюдських цінностей, орієнтуватись у традиціях, реаліях, звичаях, духовних цінностях не лише свого народу, але й інших націй, уміти спілкуватися іноземною мовою в сучасному світі, оперуючи культурними поняттями і реаліями різних народів.

Складовими соціокультурної компетентності є країнознавча і лінгвокраїнознавча компетенції.

Країнознавча компетенція – це знання учнів про культуру країни, мова якої вивчається (знання історії, географії, економіки, державного устрою, особливостей побуту, традицій та звичаїв країни).

Лінгвокраїнознавча компетенція передбачає оволодіння учнями особливостями мовленнєвої та немовленнєвої (міміка, жести, що супроводжують висловлювання) поведінки носіїв мови в певних ситуаціях спілкування, тобто сформованість в учнів цілісної системи уявлень про національно-культурні особливості країни, що дозволяє асоціювати з мовною одиницею ту ж інформацію, що й носії мови, і досягати у такий спосіб повноцінної комунікації.

Соціокультурна компетенція – це вміння і готовність застосовувати сукупність соціолінгвістичних, соціопсихологічних, країнознавчих та міжкультурних знань для досягнення порозуміння між особами або групами, які є представниками різних соціумів, мовними засобами та в межах соціокультурного контексту однієї із сторін.

Оволодіння соціокультурною компетенцією ставить за мету ознайомлювати тих, хто вивчає мову з національно-культурною специфікою мовленнєвої поведінки і формувати в них уміння користуватися елементами соціокультурного контексту, необхідними для породження і сприйняття мовлення з точки зору носіїв мови. Цими елементами є не лише певні країнознавчі, культурологічні чи історичні реалії, а й так би мовити «фонові знання», відомі всім носіям мови. До них можна віднести певні звичаї, правила, норми, соціальні установки, умовності, ритуали, стереотипи, а також сукупність невербальних засобів, як-от жести чи міміка. Така інформація дає можливість іноземцеві влитися в чужоземну культуру, осягнути її і усвідомити, а часто й пережити її «зсередини». Такій інформації не можна навчитись, працюючи по звичайних підручниках, читаючи тексти, вивчаючи граматику. Можна чудово володіти мовою, але бути чужинцем серед справжніх носіїв цієї мови. Таку інформацію можна здобути лише занурившись в іншомовне середовище і поживши повсякденним життям носіїв мови.

Соціолінгвістична компетенція розглядається вченим як знання, навички і вміння інтерпретувати та використовувати мовні й мовленнєві одиниці, тексти та ситуації з урахуванням лінгвокраїнознавчих реалій і соціолінгвістичних родових, вікових, професійних, національних та територіальних особливостей тих, хто спілкується.

Формування соціокультурної компетенції буде успішним за умови організації вчителем і виконання учнями ряду спеціально розроблених і підібраних вправ, які сприятимуть формуванню наступних умінь:

• проводити паралелі між двома культурами;
• звертати увагу і вибирати соціокультурні явища згідно завдання вчителя;
• характеризувати та оцінювати соціокультурні реалії;
• висловлювати власну думку;
• знати і розуміти історичні події країни, мова якої вивчається;
• формувати позитивне ставлення до іншої культури;
• інтерпретувати соціокультурну інформацію для формування вмінь критичного мислення;
• коментувати іншомовний матеріал соціокультурного змісту;
• вирішувати соціокультурні завдання в спеціально створених комунікативних ситуаціях.

Для формування соціокультурної компетентності можна запропонувати такі форми роботи:

1. Ознайомлюватися з віршами, казками, оповіданнями, на матеріалі яких учні виконують пошукові та творчі дії, тобто знаходять відсутню або нову інформацію для паралельного опрацювання в рольових іграх, драматизації чи проектній роботі.
2. Порівняти ту чи іншу іншомовну казку, її героїв з наявними в рідній мові еквівалентами. Через розбіжності деталей в схожих творах діти пізнають несхожість світосприйняття, менталітету, культури двох народів.
3. Робота з прислів’ями та приказками. Дослівний переклад, пошук українських прислів’їв-еквівалентів, порівняння способів вираження однієї і тієї ж думки різними шляхами сприятиме формуванню соціокультурної компетенції учнів на ранньому етапі навчання іноземній мові.
4. Порівняння способу життя, відпочинку українців та жителів інших країн.
5. Робота з країнознавчим матеріалом. учні не тільки отримують інформацію, знайомляться, вивчають. Вони порівнюють різні аспекти країнознавства: географія, історія, тісно пов'язані з ними питання культури, традиції та звичаї різних народів, говорять про стереотипи нашого сприйняття. Дуже доречним є використання діаграми Вена, коли учні порівнюють одне й теж явище в різних країнах.

 Наприклад, під час вивчення теми «Різдво в Англії» учні порівнюють традиції святкування цього свята англійцями та українцями.

6. Робота з автентичним матеріалом. Знайомлячись із інформацією країнознавчого та культурологічного характеру, учні засвоюють особливості іншої культури й аналізуючи їх, вчаться краще розуміти власну культуру. Але  не  лише тексти (читання, аудіювання) можна використовувати  як автентичний  матеріал. Велика  різноманітність прагматичних  матеріалів: газети, афіші, етикетки, рекламні  проспекти  з  туризму  та  ін. допомагають  створювати  життєві  ситуації, вирішувати проблеми з різних сфер спілкування. Їхня  специфіка  полягає  в  тім, що  вони  забезпечують  спілкування  з  реальними  предметами.
7. Уроки позакласного читання та зарубіжної літератури. Зарубіжна література є одним з основних інструментів виховання особистостей, зорієнтованих на оволодіння загальнопланетарним мисленням. Цей предмет не тільки знайомить з культурою країни, але й шляхом порівняння вирізняє особливості її національної культури, тобто сприяє вихованню школярів у дусі «діалогу культур». При цьому залучення автентичних текстів, творів підвищує мотивацію навчання. Як відомо, мотиваційна сфера має у своєму складі кілька аспектів, а саме: ідеали та ціннісні орієнтації, інтелектуальні потреби та пізнавальні інтереси. Використання художніх текстів сприяє пробудженню пізнавальних інтересів: школярі знайомляться з невідомими фактами з життя країни, і це стимулює їх інтерес до вивчення матеріалу в цілому. Крім того знайомство з літературою підвищує практичну та виховну цінність вивчення іноземної мови. Адже читання художніх творів не лише вимагає відомостей про культуру, спосіб життя країни мови, що вивчається, але одночасно стає важливим джерелом цих відомостей.
8. Метод проектів як засіб формування соціокультурної компетенції учнів на уроках іноземної мови  можна визначити як сукупність пошуково-дослідницьких, проблемних, творчих прийомів, що використовуються в процесі викладання дисципліни в загальноосвітній школі та забезпечують покращення рівня мовленнєвої підготовки учнівської молоді й поглиблення знань учнів про історію та культуру країн, мова яких вивчається. Використання методу проектів сприяє підвищенню інтересу учнів до самостійного пошуку та вивчення матеріалу країнознавчого характеру, підвищення рівня знань учнівської молоді з теми проекту та рівня мовленнєвої компетенції учнів, розкриттю творчого потенціалу школярів і підсиленню індивідуальної і колективної відповідальності учнів за конкретну роботу.
9. Написання науково-дослідницьких робіт. У старшій школі починається пошуково-дослідницька робота з обдарованою молоддю. Тематика науково-дослідницьких робіт носить лінгвокраїнознавчий характер. Практична та самостійна робота учнів з лінгвокраїнознавства несе велике інтелектуальне та моральне задоволення як для них, так і для вчителя, який на цьому етапі має стати координатором науково-дослідницької діяльності, порадником і керівником.
10. Проведення інтегрованих уроків (українська мова – читання, народознавство, природознавство, образотворче мистецтво, музика тощо).
11. Використання на уроках рідної мови традиційних і пошук нових форм, методів і прийомів, які найкраще сприятимуть розвитку креативних умінь і творчих навичок учнів, їхньому прагненню до пізнання наукових істин, навколишнього світу, активізації інтелектуальної діяльності під час розв’язання теоретичних і практичних лінгвістичних завдань. На уроках української мови слід успішно застосовувати спостереження над мовою тексту соціокультурної тематики, запитання та завдання, які потребують залучення матеріалу з різних навчальних предметів, виконання системи вправ, роботу з підручником, впровадження інноваційних форм і методів навчання і т. ін.).
12. Використання на уроках української мови доцільно відібраного дидактичного матеріалу соціокультурної тематики.

Отже, ефективне формування соціокультурної компетентності вимагає навчально-виховної системи, яка дає змогу трансформувати соціокультурні знання і вміння в особистісні морально-етичні переконання, ціннісні смисложиттєві орієнтири, духовно-естетичні ставлення, практичний соціокультурний і комунікативний досвід учня. Для реалізації соціокультурних цілей шкільної україномовної освіти необхідні такі методи, які б дали змогу вивчати українську мову крізь призму людського культурного виміру. Це зумовлює пошук методів навчання, яким властива інтегративна природа. Синхронізація українознавчої тематики шкільних предметів дасть можливість поєднати відповідний зміст навчання, принципи, методи і прийоми, види робіт. Це дозволить синтез соціокультурних знань учнів з домінуванням україноцентричного компонента, активне розширення інформаційного поля школярів з проекцією на потенційний розвиток їхніх креативних, інтелектуальних можливостей.