I. Організаційний момент II. Актуалізація опорних знань Гра «Хто з героїв» Дати відповідь, кому з героїв твору «Захар Беркут» І. Франка належать нижченаведені слова? 1. «Хто хоч хвилю зазнав неволі, той зазнав гіршого, ніж смерть». (Максим) 2. «Прийде пора, іскра розгориться новим огнем!» (Захар Беркут) 3. «Хоч я лише вовк, дрібна звірюка, то все ще дам раду тухольському медведеві!» (Тугар Вовк) 4. «Раз мати родила, раз і гинути прийдеться». (Бурунда) 5. «Ні, власті у нас над громадою не має ніхто: громада має власть сама, а більше ніхто...» (Максим) 6. «Ми над усе любимо свій кутик,— коли б так кождий інший любив свій кутик, то певно всі люди жили б на світі спокійно й щасливо». (Максим) 7. «Не відбити, але розбити їх — се повинна бути наша мета!» (Захар Беркут) 8. «Свідоцтво моє проти боярина Тугара Вовка велике і страшне: він зрадник...» (Митько Вояк) 9. «Я буду твоєю служницею, твоєю невільницею до останнього віддиху, лиш не йди туди, не подавай свого чесного ім'я на вічну ганьбу!» (Мирослава) 10. «Я не піду дальше. Я не стану зрадницею свого краю!» (Мирослава) 11. «Гляди, дівчина, на свій тат. Будь вірна великому Чінгісхану. Велика ласка буде!» (Пета) 12. «Ти дуже хитрий, такий хитрий, що аж себе самого перехитрив! Ти кажеш, що щастя бажаєш, а ти вбив моє щастя». (Мирослава) Примітка. За кожну правильну відповідь встановлюється 1 бал. III. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності школярів IV. Основний зміст уроку Життя лиш доти має вартість, доки чоловік може помагати іншим. І. Франко Характеристика образу Захара Беркута Працюємо за таким же сценарієм, як і минулого разу. Ми маємо актора – виконавця головної ролі. Спочатку через самохарактеристику, а потім з вашою допомогою ми докладно проаналізуємо Захара Беркута. • Коли ви вперше, читаючи твір, дізналися про Захара Беркута? • Що єднає прізвище Захара з назвою птаха? • Чому Захар Беркут мав авторитет серед тухольців? • Як Захар реагує на шкоду, яку завдає Тугар Вовк громаді? • Чим пояснити те, що старий Беркут прагне розгромити, а не відбити татар? • Які сили допомагають Захарові прийняти правильне рішення і подолати ворога? • В чому вбачав тухольський ватажок смисл свого життя? • До якої справи Захар Беркут мав хист? • Яке значення для ще молодого Захара Беркута мало його перебування у діда Акинтія? • Як Захар Беркут ставиться до зрадництва Тугара Вовка? • Чому Захар не погодився на пропозицію Тугара Вовка обміняти полоненого Максима на вихід татар з котловини? Що в цей період відчував старий Беркут? Чи можна його засудити за таке ставлення до свого сина? • Яким були останні слова Захара Беркута? Що він пророкував для майбутнього покоління? • Чим повчальний образ Захара Беркута?
Цитатна характеристика • Максим: «Але мій батько досвідний чоловік і радо служить громаді. Як він говорить на раді громадській, так не зуміє ніхто в цілій верховині. Громада слухає батькової ради, але власті батько мій не має і не жадає її». • «...Се був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець, найстарший віком у цілій тухольській громаді. Батько вісьмох синів, із яких три сиділи вже разом із ним між старцями... Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, 3. Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, батьків і провідників цілого народу, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази. Невважаючи на глибоку старість, Захар Беркут був іще сильний і кремезний. ...Сад, пасіка й ліки – се була його робота». • «Громада – то був його світ, то була ціль його життя». • «В своїй чотирилітній мандрівці Захар Беркут пізнав світ, був і в Галичині, і в Києві, бачив князів і їх діла, пізнав вояків і купців, а його простий, ясний розум складав усе бачене й чуте, зерно до зерна, в скарбницю пам'яті, як матеріали для думки». • «...Все те запалювало його гарячу душу до бажання – віддати ціла: своє життя на поправу й скріплення добрих громадських порядків у своєї рідній Тухольщині». • «...Знали його не лиш як чудовного лікаря, що лічить рани і всякі; болісті, але й не менш як чудового бесідника та порадника, котрий «як заговорить, то немов би тобі в серце вступає», а як порадить чи то одному чоловікові, чи й цілій громаді, то хоч цілий майдан старців набери, то й ті вкупі, певно, ліпшої ради не придумають...; Віддавна Захар Беркут прийшов був до того твердого переконання, що як чоловік сам-один серед громади слабий і безрадний, так і одна громада слаба і що тільки спільне порозуміння і спільне ділання многих сусідніх громад може надати їм силу і може в кожній громаді поокремо зміцнити свобідні порядки громадські». • «Він за молодших часів часто ходив по громадах, бував на їх копних зборах, старався пізнати добре їх потреби й людей, і всюди ради та намови його змагали до одного: до скріплення дружніх, товариських і братерських зв'язків між людьми в громадах і між громадами в сусідстві». • «Нам не потрібно милості від боярина і ні за що ставати нам рабами – се причина, для чого він ненавидить нас і прозиває нас смердами. Але ми знаємо, що гордість його пуста і що правдиво свобідному чоловікові личить не гордість, а супокійна повага та розум». . • «Раз умирати кождому, але славно вмирати – се не каждому лупається». • «Недалеко від побоєвища, захищений кам'яною брилою від стріл, сидів на соломі Захар Беркут, занятий при ранених. Він повиймав їм із ран стріли, повимивав рани при помочі Мирослави і заходився перев'язувати їх, поприкладавши якоїсь скусно приладженої живиці». • «Коли б про нього справді йшло діло, то я сказав би вам: "Я не маю сина, мій син погиб в бою. Але тут діло йде про нашу оборону і тепер мусили б усі, неприготовані, погинути від монголів. Для того я говорю вам: не дбайте про мого сина, а рішайте так, якби він був уже в гробі"». • «...Міняти одного хлопця за руїну наших сусідів се була б ганьба, була б зрада». • «Коли б діло йшло тільки між мною та твоїм бегадиром, то я радо віддав йому все, що маю, навіть свою власну стару голову, за увільнення сина. Але ти радиш нам нерівну заміну, при якій скористати можу тільки я сам і мій рід, але стратити мусить не тільки одна громада, а всі ті громади, через які мусить іти ваш похід». • «Зломи другий раз погану силу так, як зломив її перший раз, коли могутньою рукою розбив сесю кам'яну стіну, і дав водам протоку, і дарував людям отою прекрасну долину! Загати її тепер назад, нехай згине горда ворожа сила, що тепер знущається над нами».. • Максим: «Мій батько не на вітер говорить. Він звик добре передумати, за ким що говорить». • «Нехай же вам зв'язок в нинішню побідну днину буде порукою, що й наш народ так само перебуде тяжкі злигодні і не розірве свого сердечного зв'язку з чеснотою й людяним норовом!» • «Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незломно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас». • Захар Беркут – центральний персонаж повісті, ватажок тухольської громади. Йому вже понад 90 років, і все своє життя ця людина віддала громаді. «Громада – то був його світ, то була ціль його життя», – пише автор. Найповніше розкривається характер Захара Беркута у грізний для його народу час, коли він стає на чолі тухольської громади у боротьбі з монгольськими нападниками. Саме він складає план, знищення монголів, на його заклик приходять на допомогу тухольцям верховинці й загіряни, він безпосередньо керує боротьбою тухольців. І в цій боротьбі найбільше проявляється його мужність, світлий розум і передбачливість. Він пропонує не відбити напад монголів, а розгромити ворога в тухольській долині, щоб захистити сусідні села від несподіваного нападу монголів. Ним керують у першу чергу громадські інтереси. Почуття громадського обов'язку, яке тісно зв'язане з глибоким патріотизмом, у Захара Беркута найяскравіше проявляється в трагічну хвилину, коли в полон до ворога потрапляє його син. Усією силою своєї душі він любить сина, але коли Тугар Вовк пропонує тухольцям випустити монголів із тухольської долини в обмін на полоненого Максима і частина тухольців просить Захара прийняти цю пропозицію і визволити свого сина, то він відмовляється. Захар пояснює, що тут справа йде не про його сина, а про долю їхніх сусідів – верховинців і загірян, які, непідготовлені, зазнають ще страшнішого горя від нападу монголів. «Не дбайте про мого сина, а рішайте так, якби він був уже в гробі», – каже Захар Беркут, затамовуючи біль у душі. Він підкоряє свої батьківські почуття громадянським інтересам. І його відповідь посланцеві Бурунди звучить твердо і переконливо: «Або ми всі погинемо, або ви всі – іншого вибору нема». Коли ж вдруге заходить мова про долю його сина, якого можна було врятувати, відпустивши живими ватажків монгольського війська, Захар Беркут і тут проявляє свою принциповість і твердість переконань. Він не може навіть тоді, коли монгольське військо знищене, прийняти пропозицію Бурунди, бо знає, який це підступний і жорстокий ворог. Бурунда ніколи не забуде загибелі свого війська і наведе на тухольців ще страшнішу силу. «Нехай радше гине мій син, ніж задля нього має уйти хоч один ворог нашого краю!» – каже Захар Беркут. Своєю рукою посилає він величезний камінь у купу, де, крім ворогів був і його син. Покажемо, яких надлюдських сил треба було Захарові, щоб наважитися на це, бо в деяких учнів може скластися думка, що він черства людина, без батьківських почуттів, коли відмовляється визволити сина.) Після того як Захар послав смертельну зброю, він «тремтів, мов мала дитина, і, закривши лице руками, ридав тяжко». Ось як дорого коштував йому той останній удар по ворогу. Можливо, від цього він так раптово і помирає. Але яку силу духу, твердість і стійкість він проявляє перед цим, у грізний для свого народу час. Слід підкреслити і чесність старого Захара. («Беркути додержують свого слова навіть ворогові і зрадникові».) Він прекрасний у всьому, навіть у своїй смерті. У своїй останній промові перед громадою Захар говорить про те, що тухольці перемогли ворога не лише своєю зброєю, а й мудрістю і дружбою, згуртованістю, висловлює впевненість у щасливому майбутньому рідного народу. Як заповіт нащадкам звучать його слова: «Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незломно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить нас». В. цьому образі втілені мудрість, мрії і прагнення народу. V. Закріплення вивченого матеріалу • Що, на вашу думку, мав на увазі старий Беркут, говорячи: «Беркути ніколи не сплямують ні своїх рук, ні свого серця підступно пролитою кров'ю». Свої міркування обґрунтуйте. • В чому, на ваш погляд, вбачав Захар Беркут для себе щастя після: перемоги над ворогом? Наведіть переконливі факти з твору. • Що мав на увазі Захар Беркут, говорячи: «Прийде пора, іскра розгориться новим огнем!»? Власну думку вмотивуйте. • Обґрунтуйте слова — закінчення твору. Яку думку намагався висловити ними І. Франко? • Прокоментуйте благословення Захара Беркута своїм дітям Максиму і Мирославі. В чому його значимість? • Чи виправдовує Тугара Вовка його останній добрий вчинок, коли він рятує Максима? Свої міркування вмотивуйте. VI. Підсумок уроку Отож, у повісті «Захар Беркут» зображено боротьбу між волелюбною тухольською громадою і монгольськими нападниками. Дійові особи твору залежно від їх ставлення до цієї боротьби поділяються на дві групи: з одного боку – тухольці на чолі із Захаром. Беркутом, з другого боку – монгольські завойовники, на чолі з Бурундою. Між ними точиться гостра боротьба. Боярин Тугар Вовк іде служити ворогові у тяжкий для його батьківщини час, стає зрадником. Дочка боярина Мирослава, усвідомивши справедливий характер боротьби тухольців, допомагає трудящим у їхній визвольній боротьбі. Кожен персонаж визначив своє місце у житті, служачи рідному народові чи його ворогам. Залежно від цього ми і маємо у творі позитивних і негативних персонажів. Таким протиставленням дійових осіб у творі автор висловлює свою любов до трудящих і ненависть до експлуататорів. Позитивних героїв він показує як глибоких патріотів, вірних захисників батьківщини, а негативних персонажів змальовує як лютих завойовників, жорстоких експлуататорів народу. VII. Оголошення результатів роботи на уроці школярів VIII. Домашнє завдання Повторити з теорії літератури вивчені художні засоби, знайти по кілька прикладів у творі. Обґрунтувати доцільність використання автором великої кількості архаїзмів та діалектизмів.